¶ тихий сад, ¶ синя рчка, Й спвуча райдуга мстка, ¶ залзниц кнострчка,
оснь покдала золото лта в багаття босою бродить остання любов нчия бльше не справдяться кинут в мене прокляття все що я маю на свт то радсть моя мудра тепла вона залягла в мо оч свтить душею шепоче тамне м я стануть деревами-травами
Вдпускаю тебе, вдпускаю. Я не знаю, чи з пекла, чи раю? Але бльше тебе не тримаю: Виривашся, хочеш ди. За рукав я тебе не тримаю, Вдпускаю, як лебедв зграю, Як хмарину оту, з небокраю,
Вихд книги завше подя, принаймн, для автора. А коли ця книга жадана довгождана перша «ластвка», та ще й одразу в твердй палтурц та обсягом понад 300 сторнок, то це вже, дйсно, вагома причина для радост в прямому, в переносному значен
Мамусю, дивись: дерева склян! ¶ снг - без слдв, як ступаю! - Це ожеледь, синку, так взимку бува
Коли я прочинила двер листя на винограднй лоз шепотло пднесеним шелестом. ¶ знчене мом приходом воно зчало свй зелений подих - так само люди застебають Aудзики на куртках як нби вже так пора
Ну що за диво малювати нч в квадрат темному, кошлату невмиту, безлюдну... Та не в тому навть рч по чорнм чорним малювать не вмти? Вона бреде безоглядно в млу ведеш, мов малюка, за руку, а поруч ан вогника, н звуку...
Велике свято в Антох: Нарешт не човном, а пшки Можна дстатись до рдн чи в гост: Понад Оронтом райдугою зввся мст. Дякували перехож царев Антоху . Це ж вн, як свдчив напис на таблиц, Подарував цю довгождану радсть. Та от якогось
Над Сватовим свта Украна В свой неперевершенй крас: ¶ соняхи, вишня, калина Вмиваються у росянй яс, Являючи символку правчну Оновленому свтов: сприймай Крану цю прапервсну й космчну, Приймай в чистилище в рай.
У кожного Майстра - своя Маргарита, Свй Воланд, ґшуа, Плат... Душа до прозрння болю вдкрита, Та тльки для щастя - навряд. Блаженство - як наслдок, а не причина Останньо крапки в кнц, Яке надаться йому для спочину
У рк новий вдчинить двер Янус, Цей рк веселощами всх надлить, Просити у старого року стане, Щоб дн сумн у ньому залишились. Вн подолати зиму снжно-блу Нове кохання зве, що доки спало, Йому дару пустотлив крила ¶ стрли невблаганн з го
Хто ти, така уперта, Нби над бль, Що не вдаться стерти Образ твй звдусль? Хто ти, така найтяжча З пройдених всх дорг, Що вдрзнити щастя Я од бди не змг?
Маленька, наче карафонька, а погляд зацкавлений, така гарнюня в тебе донька, красунечка забарвлена, рожева шапочка тепленька, веселий жовтий шарфик, такая лялечка маленька, ултку носить бантик,
У пвпростор неба золота павутинка, на котру упйматься нч. У пвпростр води зазирають сонце, зор зазираю упймана я у блакитноокреслений простр. А оч тво голубють мене, голубють Вч-на вч з морозом, на аркуш льоду розцвта мен
не доркай мен за крила чи, радше, за вдсутнсть крил: вони ще , не обгорли, у них ще достатньо сил, лише чекають свого неба, щоби здйнятися увись без неба в серц крил не треба...
Вона дива чекала. Тиждень. Аж посивв каштанв ряд. Вона дива чекала. Ти ж бо сам учив, що не все пдряд буде справжнм у цьому мст. Мимо стрмко пливли втри. Вона дива чекала мсяць, потм рк, ще тридцять три.
Авторський рейтинг вд 5,26 (врш)
ОСТАНН¶ НАДХОДЖЕННЯ
| | | | | | | |
Поезя - Шарль Бодлер - Charles Baudelaire L'ALBATROS - Поетичн майстерн
Комментариев нет:
Отправить комментарий